Художньо-стилістичний феномен «Щедрика» Миколи Леонтовича та його роль у формуванні української державності

Abstract

Стаття присвячена аналізу художньо-стилістичного феномену хорової мініатюри «Щедрик» Миколи Леонтовича. Визначено значення творчості композитора на формування української культури та вплив на державотворчі процеси. На основі музикознавчого, історико-культурологічного підходів розглянуто специфіку композиторської творчості Миколи Леонтовича. Висвітлено поєднання архаїчної фольклорної мелодики із професійними прийомами композиторського письма, що забезпечило унікальність музичної мови знаменитої на весь світ мініатюри. Історичний контекст творчості Миколи Леонтовича розглянуто у взаємозв’язку з національно-культурними процесами початку ХХ століття. Показано, що діяльність Олександра Кошиця та Симона Петлюри відіграла ключову роль у світовій популяризації «Щедрика» та утвердженні образу України як самостійної держави. Проаналізовано феномен Української республіканської капели, яка, гастролюючи Європою та Америкою, стала інструментом культурної дипломатії УНР. Висвітлено символічне значення можливого повернення капели або її нащадків до сучасної України як акту національної єдності, що набуває особливої ваги у контексті сучасної повномасштабної війни та нової хвилі української еміграції. Узагальнено, що «Щедрик» виступає не лише музичним шедевром, але й вагомим культурним кодом української ідентичності, який уособлює тяглість традиції, духовні архетипи та національний світогляд, сформований упродовж багатьох століть. Обробка Миколи Леонтовича демонструє унікальну здатність професійного мистецтва не лише зберігати фольклорну спадщину, але й осучаснювати її, надаючи їй нових змістових інтенцій та значення. У ширшому культурному контексті «Щедрик» постає як приклад того, як музичний твір може виконувати функцію символічного об’єднання й репрезентації нації у світовому просторі. Таким чином, значення «Щедрика» далеко виходить за межі музичного твору. Він стає знаком культурної тяглості, символом духовної стійкості та проявом національного самоствердження, а також важливим елементом сучасного українського державотворчого дискурсу, який підтверджує єдність минулого, сучасного й майбутнього української культурної традиції.