The evolution of visualisation tools of Chinese children’s sign systems: Semiotic aspect

Abstract

Актуальність цього дослідження полягає у вивченні того, як система самоорієнтування у громадських просторах, спрямована на дітей, перейшла від базових заходів безпеки до культурно та емоційно заряджених посередників на тлі змін стандартів, політики та цифрових технологій. Це дослідження мало на меті дослідити еволюцію інструментів візуалізації в китайських дитячих знакових системах з семіотичної точки зору. Спираючись на теорію культурної стратифікації Броніслава Маліновського, дослідження поєднало діахронічний аналіз національних та місцевих стандартів, політичних документів та репрезентативних випадків з дитячих лікарень, дитячих садків, тематичних парків та культурних закладів. Семіотично-стратифікаційний підхід було застосовано для інтерпретації змін на трьох рівнях: матеріальний апарат, інституційне регулювання та духовно-емоційні значення, підкреслюючи зв’язки між візуальними кодами та ширшими соціокультурними переходами. Результати дослідження визначили три історичні фази в еволюції китайських дитячих знакових систем: фаза домінування безпеки (1983-2008), що характеризується стандартизованими піктограмами, високо-контрастними кольорами та попереджувальною семантикою; фаза культурної свідомості (2009-2018), яка включала регіональні мотиви, символи місцевої їжі та елементи нематеріальної спадщини для реконструкції ідентичності та зменшення тривожності; та фаза інновацій цифрового інтелекту (2019-дотепер), яка інтегрувала доповнену реальність, Інтернет речей та інтерактивні інтерфейси для створення мультисенсорного, афективного досвіду керівництва та просторового управління на основі даних. У сукупності семіотично-стратифікаційний аналіз показав, що стандартизовані граматики безпеки, культурно вбудовані візуальні ідентичності та цифрово опосередковані мультисенсорні інтерфейси накопичувалися, а не просто замінювали один одного з часом, що виявляє коеволюцію дизайнерської практики з політичними програмами та соціальними очікуваннями. Результати пропонують концептуальні наслідки для ініціатив, орієнтованих на дітей, та для майбутнього дизайну орієнтирів, який враховує як технологічні інновації, так і безперервність місцевих культурних наративів.

The relevance of this study lies in examining how child-oriented wayfinding in public spaces shifted from basic safety measures to culturally and emotionally charged mediators amid changing standards, policies, and digital technologies. This study aimed to investigate the evolution of visualisation tools in Chinese children’s sign systems from a semiotic perspective. Drawing on Bronislaw Malinowski’s cultural stratification theory, the research combined diachronic analysis of national and local standards, policy documents, and representative cases from children’s hospitals, kindergartens, theme parks, and cultural venues. A semiotic-stratification approach was applied to interpret changes at three levels: material apparatus, institutional regulation, and spiritual-emotional meanings, highlighting links between visual codes and broader sociocultural transitions. The findings identified three historical phases in the evolution of Chinese children’s sign systems: a Safety-Dominant phase (1983-2008) characterised by standardised pictograms, high-contrast colours, and warning semantics; a Cultural-Consciousness phase (2009-2018) that incorporated regional motifs, local food symbols, and intangible heritage elements to reconstruct identity and reduce anxiety; and a Digital-Intelligence Innovation phase (2019-present) that integrated augmented reality, IoT, and interactive interfaces to create multisensory, affective guidance experiences and data-informed spatial management. Taken together, the semiotic-stratification analysis showed that standardised safety grammars, culturally embedded visual identities, and digitally mediated multisensory interfaces accumulated rather than simply replaced one another over time, revealing the co-evolution of design practice with policy agendas and social expectations. The findings offer conceptual implications for child-friendly city initiatives and for future wayfinding design that considers both technological innovation and the continuity of local cultural narratives