Стилістика часовіддаленого першотвору як фактор діахронної множинності перекладу (на матеріалі українських ретрансляцій трагедій В. Шекспіра)

Abstract

Статтю присвячено проблемам відтворення стилістичних особливостей часовіддаленого першотвору як фактору діахронної множинності перекладу. Метою статті є обґрунтування вибору перекладачем стратегій модернізації чи архаїзації при відтворенні стилістики часовіддаленого першотвору. Матеріалом дослідження слугувала трагедія В. Шекспіра "King Lear"(1605), яка є зразком англійської мови на межі XVI-XVII ст., а також її різночасові українські ретрансляції ХІХ-ХХІ ст. у виконанні П. Куліша (1880), П. Мирного (1897), М. Рильського (1941), В. Барки (1969) й О. Грязнова (2008), у яких продемонстровано специфіку залучення стратегій модернізації та архаїзації. У статті постулюється, що для досягнення адекватності художнього перекладу першотвору, особливо віддаленого значною часовою дистанцією, недостатнім є врахування лише його мовних характеристик. Значної ваги набуває історичний та соціальний контексти створення першотвору і його ретрансляцій, так само як і особливості сучасного читача, його фонових знань, насамперед його попередньої інформованості щодо історії та соціально-історичного розвитку як країни першотвору, так і країни ретрансляцій за часів їх появи. Зберігаючи художню оригінальність та історичну достовірність оригіналу, перекладач може передати мовні ознаки твору шляхом використання часткової архаїзації перекладу; перекласти оригінал мовою, що відповідає часу створення оригіналу; ретранслювати оригінал штучно створеною мовою. Вибір перекладачем стратегії модернізації чи архаїзації залежить не лише від його індивідуальних уподобань, а й від вимог сучасної йому культури та від фактичної хронологічної дистанції між текстом оригіналу і текстом перекладу.

The research considers the problems of reproduction the stylistic features of a time-remote source text as a factor of the diachronic plurality in translation. The purpose of the article is to substantiate the translator’s choice of translation strategy modernization or archaization in transmission the stylistics of a time-remote source text. The research material was W. Shakespeare’s tragedy "King Lear" (1605), which serves as a sample of English at the turn of the 16th and 17th centuries, and its chronologically distant Ukrainian retranslations of the 19th – 21st centuries, performed by P. Kulish (1880), P. Myrny (1897), M. Rylskyi (1941), V. Barka (1969) and O. Gryaznov (2008), which demonstrated the specific implementation of modernization or archaization strategy. The article postulates that in order to achieve the adequacy of a literary translation of an original work, which is separated by a significant time distance, it is not enough to take into account only its linguistic features. The historical and social context of the creation of the original work and its retranslations, as well as the characteristics of the reader, his background knowledge, his prior awareness with history and socio-historical development of the countries of both the original work and retranslations at the time of their appearance, become important. While preserving the artistic originality and historical authenticity of the original work, the translator can convey its linguistic features by using a partial archaization of the translation; by translating the original into a language that corresponds to the time of the creation of the original; by retranslating the original in an artificially created language. The translator’s choice of modernization or archaization strategy depends not only on his individual preferences, but also on the requirements of his contemporary culture and on the actual chronological distance between the original text and the translated version.