Саморозвиток особистості майбутнього випускника ЗВО як предмет психології та педагогіки

Abstract

Стаття присвячена осмисленню саморозвитку особистості майбутнього випускника закладу вищої освіти як інтегративного феномену на перетині психології та педагогіки. Проблематика зумовлена трансформаціями вищої освіти, зростанням невизначеності та вимог до автономії, рефлексивності й саморегуляції студентської молоді; наявні підходи лишаються фрагментарними, розводячи акценти між внутрішніми механізмами та освітніми умовами. Мета дослідження – здійснити цілісний аналіз саморозвитку в контексті підготовки майбутнього фахівця. Методологічну основу становлять особистісно орієнтований, акмеологічний і компетентнісний підходи; застосовано аналіз, синтез, порівняльно-історичний та системно-структурний методи і контент-аналіз наукових публікацій. Уточнено зміст і структуру поняття «саморозвиток» як керованого процесу самозмін, що охоплює мотиваційно-смислову, когнітивно-рефлексивну та поведінково-вольову компоненти й реалізується через самоутвердження, самовдосконалення, самоактуалізацію та самореалізацію. Показано, що в юнацькому й ранньому дорослому віці механізми саморозвитку проявляються у траєкторіях ініціації змін, виконання запланованої поведінки та інтеграції досягнень у «Я-концепцію», а їхню ефективність визначає взаємодія життєвих подій, внутрішніх ресурсів (мотивації, волі, емоційної стійкості, гнучкості мислення) та якості освітнього середовища. Обґрунтовано роль партнерської педагогічної взаємодії й психологічного супроводу як чинників, що підсилюють автономію, рефлексію й здатність до відповідального вибору, забезпечуючи перехід від зовнішньої регуляції до саморегуляції навчання і професійного становлення. Наукова новизна полягає в інтеграції психолого-педагогічних підходів і систематизації чинників, умов та ресурсів саморозвитку здобувачів освіти. Практичне значення полягає у визначенні орієнтирів для проєктування освітнього середовища ЗВО (рефлексивні практики, індивідуалізація, коучингові формати підтримки), що сприяють готовності до самопізнання та самореалізації. Саморозвиток розглядається як стратегічна мета вищої освіти, оскільки його підтримка забезпечує становлення зрілої, автономної й відповідальної особистості молодого фахівця.

The article is devoted to comprehending the self-development of the personality of a future university graduate as an integrative phenomenon at the intersection of psychology and pedagogy. The relevance of the study is determined by the ongoing transformation of higher education, increasing social uncertainty, and the growing demands for autonomy, reflexivity, and self-regulation among students. Existing theoretical approaches remain fragmented, separating the focus between internal psychological mechanisms and pedagogical conditions of development. The purpose of the study is to conduct a comprehensive theoretical and methodological analysis of self-development in the context of professional training of future specialists. The methodological framework is based on the person-oriented, acmeological, and competence-based approaches. The research employs methods of analysis, synthesis, comparative-historical and system-structural analysis, as well as content analysis of scientific sources. The concept of “self-development” is clarified as a controllable process of self-directed change that integrates motivational-semantic, cognitive-reflective, and behavioral-volitional components, manifested through self-assertion, self-improvement, self-actualization, and self-realization. It is shown that in adolescence and early adulthood, the mechanisms of self-development unfold along the trajectories of initiating change, performing planned actions, and integrating achievements into the “self-concept.” Their effectiveness depends on the interaction between life events, internal resources (motivation, will, emotional stability, cognitive flexibility), and the quality of the educational environment. The article substantiates the role of partnership-based pedagogical interaction and psychological support as factors enhancing autonomy, reflection, and the capacity for responsible decision-making, ensuring the transition from external regulation to self-regulation in learning and professional development. The scientific novelty lies in the integration of psychological and pedagogical approaches and the systematization of factors, conditions, and resources that determine students’ self-development. The practical significance of the research is expressed in outlining guidelines for designing a university educational environment (reflective practices, individualization, and coaching formats of support) that foster readiness for self-knowledge and self-realization. Self-development is interpreted as a strategic goal of modern higher education, since its support ensures the formation of a mature, autonomous, and responsible personality of a young professional.