Поза межами документалізму: символічний потенціал образу бліндажа у «Точці Нуль» Артема Чеха

Abstract

Статтю присвячено дослідженню образного комплексу військового укриття (бліндажа) у збірці есеїв «Точка нуль» Артема Чеха. Мета роботи полягає в реконструкції символіч ного потенціалу образу бліндажа та виявленні антропологічних структур уяви, які визна чають його семантичне поле. Методологічною основою дослідження слугує концепція уяви Ж. Дюрана, яка сприяє переосмисленню суто документальному підходу у рецепції сучасної української мілітарної прози. У фокусі уваги перебуває бліндаж як складний художній фено мен і нелінійний просторовий образ, що концентрує ключові смисли воєнного досвіду. Його дослідження здійснюється через аналіз деталізації фронтового побуту, яка трансформу ються в цілісну систему образності. Художня логіка аналізованого тексту базується на переважанні нічного (ноктюрного) режиму уяви, де акцент зміщується з героїчного модусу на соматичне переживання війни. Первинний тілесний досвід перебування в обмеженому підземному просторі стає основою для розгортання дієсхеми занурення, яка структурує навколо себе «сузір’я» образів (темрява, очікування, мовчання, втрата візуальних орієнтирів, побутова рутина). Внутрішню єдність окресленого комплексу забезпечує архаїчний архетип землі, пов’язаний із міфологемою сходження в підземний світ та структурою ініціального міфу. Проаналізовано також трансформацію часопросторових координат, зміну типу соці альної взаємодії через авторський неологізм «однобліндажники» та зміщення семантичних функцій звичних речей. Відтак військове укриття виходить за межі суто побутового чи ути літарного призначення, набуваючи статусу культурно освоєного підземного простору, який парадоксально поєднує ізоляцію людини від зовнішніх загроз із її утриманням усередині воєн ної реальності. Образ репрезентує досвід існування в межовому просторі «точки нуль», де головним випробуванням стає збереження людської ідентичності.