Теоретичний базис та інституційно-підприємницька концептуалізація циркулярної економіки

Abstract

Метою статті є теоретико-методологічне узагальнення генезису, систематизація провідних наукових шкіл і концептуалізація понятійно-категоріального апарату циркулярної економіки з акцентом на її підприємницький та інституційний виміри. Методологічний базис дослідження становить комплекс методів пізнання, а саме хронологічного та бібліометричного аналізу (для диференціації етапів розвитку циркулярної парадигми); порівняльного аналізу (для зіставлення фундаментальних наукових шкіл); семантичного контент-аналізу масиву дефініцій (для виявлення структурних диспропорцій у трактуванні циркулярності); методу сходження від абстрактного до конкретного (для формулювання авторського визначення). Здійснено періодизацію еволюції циркулярної економіки (1966–2026 рр.) із виокремленням чотирьох якісних фаз: філософсько-теоретичної, термінологічно-концептуальної, операціоналізаційної та системно-нормативної. Атрибутовано пріоритет фундаментального внеску Р. Фроша та Н. Галлопулоса (1989) у закладення засад промислової екології. Систематизовано концептуальні постулати семи провідних наукових шкіл, доведено наявність наукового консенсусу щодо неможливості реалізації циркулярної моделі в межах окремого ізольованого підприємства. Окреслено принципову дискусію між технологічним оптимізмом щодо абсолютного декаплінгу та критичною школою щодо ризиків «циркулярного відскоку». Запропоновано авторську полікомпонентну дефініцію циркулярної економіки, що розглядається як системна модель організації суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання, що базується на принципах превентивного усунення відходів за допомогою екодизайну, утримання продуктів, компонентів і матеріалів на найвищому рівні їхньої функціональної корисності та регенерації природного капіталу, формуючи специфічне інституційне підприємницьке середовище, у межах якого відкриті інновації, стратегічні партнерські мережі, платформна коопетиція та наскрізна цифровізація виступають системоутворювальними чинниками генерації економічної вартості та конкурентоспроможності. Розкрито евристичний потенціал дефініції через триєдність полісуб'єктного міжгалузевого охоплення, інституційної інтерпретації правил взаємодії та партнерсько-мережевої детермінації формування інноваційної ренти.